07
лют.

Вічні духовні цінності військової поетеси

Автор Адміністратор
Адміністратор
Група підтримки сайту
Зараз не на сайті
в Новини
  • Переглядів: 5693
  • Друк

 Поетеса, бард, сержант військової служби за контрактом – це все вона, Віоріка Георгіївна Щербакан. А ще – вродлива жінка, ніжна й мудра матір, яка разом зі своїм чоловіком Сергієм Володимировичем, який також проходить службу за контрактом у Військовій академії, виховують сина Сергія.

Писати Віоріка розпочала ще з десятирічного віку. Здається, сьогодні, і через поетичне слово вона шукає і знаходить свій ідеал. Її слово, насичене філософською думкою й неймовірним почуттям і стає єднальною точкою перетину часу й свідомості. Художньо витончений образний світ її думок надзвичайно чуттєвий. У житті Віоріки Георгіївни відбувся момент, коли вона вперше зустрілась із відомою одеською поетесою Інною Богачинською. Ця подія стала поштовхом для здійснення, здавалося б, немислимого злету думок й духу, відкриття незнаної досі грані таланту, змінила звичне уявлення про ті чи інші грані свого життя.

Про цю зустріч і своє бачення поезії Віоріка Щербакан із великим задоволенням розповіла своїм прихильникам.

 - Моя зустріч з Інною Богачинською відбулась в Одесі у Будинку-музеї ім. Реріха. В ньому завжди збираються шанувальники її творчості, саме там, я вперше почула її вірші. Хочу сказати, що в Одесі, інтерес до її поетичних виступів дуже великий. Стосовно поезії Інни Богачинської, хочу відмітити, її величезний рівень невимірних амбіцій, здатних правильно з'єднати ліричні і прозові фрази зі словами у віршовану форму. Такий підхід мене підкорив відразу.

Інна Яковлівна більше тридцяти п'яти років живе в Нью-Йорку, але часто відвідує Одесу. Перші вірші були надруковані в журналі «Вогник». Одним з перших визнав Богачинську, як поетесу, Андрій Вознесенський. Згодом він високо оцінив поезію Інни Богачинської і ставив її в один ряд зі «значущими поетичними особами російського зарубіжжя», такими як: Ю. Кублановський, О. Цвєтков, В. Бетаки.

 У 1991 р. Енциклопедія Британіка назвала Інну Богачинську однією з найбільш сформованих поетес російського зарубіжжя. В 1991 році Інна Богачинська стала лауреатом Міжнародного фестивалю російського мистецтва в Чикаго, а також удостоєна звання «Поет року» в Нью-Йорку. Вона автор книг «Стихія» (1989), «Підтексти» (1990), «В четвертому вимірі» (1993), «Переклад з космічного» (1999), «Репортаж з паралельного світу» (2008).

Інна Яковлівна є справжнім творцем, яка збирає значні творчі аудиторії, непомітно проникає в глибину серця і легко висловлює свою думку. Ця природно, істинно творча особистість, яка без гучних слів створює шедеври, про які, на жаль, мало хто знає. Після її виступу, у мене з'явилась велика зацікавленість до її творчості, крім того, вона надала мені багато порад, допомогла у моєму творчому становленні, надихнула мене на подальшу поетичне висловлювання. Саме цим підходом відома поетеса завоювала моє серце. Мені стали близькими її думки, які вони втілювала у римовану форму.

Спілкуючись далі із Віорікою Георгіївною, вона відповіла ще на одне наше запитання.

- Чи потрібна сьогодні аматорська поезія? І в яких формах вона може проявлятися?

 - Я завжди проти всіх обмежень, які стосуються творчого процесу, скажу так, як що твоя поезія відверта і йде від самої душі, то в ній може поєднуватися різні компоненти до яких наближається поет-початківець. Для мене дуже важливо висловлювати емоції, які вирують у моєму серці, а у кожної творчої людини повинен бути свій Голос, який відрізняється, в першу чергу, інтелектом, розумом, духовністю, наміром вдихати у вірші віру, яку хтось колись втратив. Я завжди хочу залишатися собою. У своїх віршах я намагаюся висвітлювати події, які відбуваються навколо мене, показую життя у всіх його проявах, хочу завжди себе змінювати і вдосконалювати. Головне – це навчитися з гідністю приймати сучасний перебіг подій, розуміти, що він є складовою частиною нашого сьогодення. Визнання самобутньої поетеси проходить тоді, коли завдяки своєму вмінню поширюється і синтезується її творчість.

Після плідної розмови з творчою натурою, слід зробити своєрідне резюме. Сержант Віоріка Щербакан торкається багатьох тем: це і вічні духовні цінності, краса життя і природи, перше і вічне кохання. Її поезія свіжа, приваблива, умотивована глибоким відчуттям естетичної міри з своєрідною оригінальністю, яку вона намагається використовувати у яскравій палітрі кольорів для зображення, не тільки природи, але й своїх метафоричних уяв. Поринаючи в чарівний світ її творчості, ми виносимо для себе справжні дорогоцінності авторської мудрості. Віоріка не приховує нічого від своїх читачів, а особливо перед курсантською аудиторією, де вона завжди бажаний гість.

005

Учасник творчої зустрічі з Інною Богачинською
Леонід Єршов

Вірші Віоріки Щербакан

То со слезами, то не скрывая улыбок,
То торопясь, то медленно идём
О, милый, сколько же ошибок
Мы совершаем на пути своём.
 
Без них прожить – напрасная затея
Не стоит и чужие осуждать.
И лишь одно, чего бы мне хотелось
Жить так, чтоб дважды их не повторять.

Горел камин в холодный вечер
Уютно согревая зал,
Твой плед, накинутый на плечи,
Меня блаженно усыпал.
 
Мне снился сон один из сотен,
Единственный, как Божий дар,
Твоё лицо, глаза напротив,
И рук, и губ твоих пожар.
 
А за окном весна металась,
Зима бесилась уходя,
Луна на облаке качалась
И не понять, где ты, где я.
 
Перед глазами всё кружилось,
Мы в бездну падали вдвоём
Мне вовсе - ничего не снилось
Тот вечер стал казаться сном.

Не обольщайся, что люблю.
Вдыхая страстной ночи вьюгу,
Я миг безумия ловлю
Любви предсмертную услугу.
Нам подсказала зыбкость встреч
Конец любви. И мы с испугу,
Что прошлое нельзя сберечь
В объятья бросились друг к другу,
Но вот ресниц тревожный взмах
Разлуку новую пророчит
И вспыхнув, умер на губах
Последний вздох безумной ночи.
Гашу дрожащую свечу,
Как тихо в комнате и пусто.
Я новой встречи не хочу
Мне не забыть твоё безумство.
И не проси, и не зови,
Прими исход без сожаленья,
Предсмертный миг былой любви
Сильнее был её рожденья…

 

Рейтинг
323 голосів